Гнідин. Школа. Спогади.
Нещодавно прочитав «Культ» Дереша (тохи запізно, я знаю). І хоч я вже старий для того, щоб подібні твори зачіпали, але все ж твір цей сподобався. Сподобався тому, що навіяв спогади про власну школу.
Гнідин школа спогади
Школа моя знаходиться у с. Гнідин, Бориспільського району. Школа була досить своєрідна. Ну вона, звісно, не славилась тим, що у підвалі жив Ктулху, просто були в ній риси, які дуже відрізняли її від інших шкіл. Наприклад, наша школа, яка знаходиться на Лівобережній Україні, була наскрізь «Правобережною». У дітях виховували і виховують почуття національної гідності. З першого класу дітям розказують, що «здрастє», це не привітання, це лише діагноз, а привітанням є «Добрий день». (Те саме стосується й «прівєт».) У школі є етнографічний музей ім. Чубинського, зрештою, сама школа була перейменована з ім. Кравченка І.Х. (героя Рядянського союзу, уродженся с. Гнідин) на ім. Яцика П.Д. (відомого мецената, уродженця с. Верхнє Синьовидне, Львівської обл.). Останній факт викликав жваве обговорення не лише в Гнідині. Тема просто актуальна: євроінтеграція, дружба з Росією, оцінка власної історії і т.п.
Те що робить наша школа у плані національного виховання якісно виділяє її поміж іншими школами Бориспільського району, та й що там казати – всієї Київської області (заперечуйте в коментарях). Такий підхід завжди мені подобався і я завжди тихо поважав свою школу, включно з тодішнім директором Василем Івановичем, який власне й був головним ініціатором та реалізатором процесів «патріотизації» молоді. Чому тихо поважав, а не гучно? Тому, що директор чавив всіх авторитетом і сталевою волею (власною, не фронтальним навантажувачем Stalowa Wola L-34), за що, зрозуміло, його всі ненавиділи. А хто в школі скаже, що салат солодкий, коли 100 учнів перед тобою сказали, що він солоний?
Якщо діти ненавидять директора, то вони ненавидять все, що з ним пов’язано, включно його автомобілем «Таврія nova» та національними ідеями. Тому як тільки учень виходить зі школи, то відразу каже завгоспу «здрастє», і мав учень у дупі всі вчительські настанови. Поступово сформувались подвійні стандарти: на території школи – українська, поза територією – суржик. І вийшло так як при союзі (тільки навпаки) – на вулиці інтернаціонал (чи ще якусь мульку), а на кухні – засвіт встали козаченьки.
Ось така от унікальність. А що сьогодні?
Сьогодні директором стала Ніна Григорівна, колишній заступник директора з виховної роботи. На її плечі впало виховання дітей за умов комп’ютеризації та мобілізації суспільства, зокрема гнідинського. (Нерухомість у Гнідині сьогодні дуже цінується, тому купити своїм дітям крутий комп чи мобілу може багато гнідинських батьків.) Діти увечері замість того, щоб товкти одне одному пики у клубі, ламати паркани, красти машини, стріляти собак, ламати дзеркала на тавріях nova, тепер просто сидять «вконтакте» і викладують фото того, як вони сидять вконтакті. Важкі діти залишились, але важкі діти як тотальне явище зникло, отже працювати директором/викладачем/вихователем стало легше (нудніше). В школу йдуть нові кадри (це я про вчителів), які потім швидко звідти виходять. За моїх часів вічно була проблема з викладачами англійської мови. Їх інколи по півроку не було. Єдине, що дійсно добре викладали, то це мову й літературу (українську, звісно), але не всі її хотіли вчити. Часто учні переводилися з гнідинської школи до школи у с. Вишеньки (сусіднє село), чи ще куди, бо мали проблеми з вибагливою, принциповою, а головне дійсно професійною викладачкою Вірою Іванівною. Не здивуюся, якщо ситуація й сьогодні не змінилася – навпаки, я цьому зрадію.
Коротше, на сьогодні все. В наступних постах я ще не раз зачіпатиму тему школи. Постараюся навіть зробити пост корисний для батьків, які лише збираються переселятися до Гнідина зі своїми дітьми. Сьогоднішня стаття цілком і повністю присвячується молоді. Молодь! Забий на Вконтакте.ру. Це для дибілів. Пишіть краще сюди: gnidyn[at]i.ua. І я з радістю опублікую ваші думки на цьому сайті.
Метки: Гнідин, мова, патріотизм, шокла